Перейти до вмісту

Втрата права на користування житловим приміщенням

Поділитись

Відповідно до законодавства багатьох країн, в тому числі України, втрата права на користування житловим приміщенням може статися з різних причин. Такі причини можуть включати невиконання зобов’язань з оплати за користування житловим приміщенням, порушення правил користування, порушення правил внутрішнього господарювання та інші.

Процедура визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, регулюється Цивільним кодексом України та проводиться відповідно до встановлених правил та процедур.

Відповідно до ст. 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням може бути здійснене через судове рішення або рішення уповноваженого органу.

Відповідно до законодавства України, якщо особа відмовляється виконувати свої зобов’язання щодо користування житловим приміщенням, організація, яка забезпечує житло, має право попередити цю особу про можливу втрату права на користування житлом, а також процедуру визнання її такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Якщо особа не згідна з таким рішенням, вона може звернутися до суду з позовом про захист своїх прав на користування житлом. У такому випадку, суд повинен розглянути докази, які підтверджують чи спростовують факт втрати особою права на користування житлом.

Ще однією причиною втрати права особи на житло є непроживання у ньому особи впродовж 6 місяців. 

Так, відповідно до ч. 1 ст. 71 Житлового кодексу України, за тимчасової відсутності наймача або членів його сім’ї житлове приміщення зберігається за ними протягом 6 місяців. Це правило не стосується власника чи співвласника житла — лише осіб, які проживають у ньому.

У разі відсутності особи понад шість місяців при розгляді позову про визнання її такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини справи, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Якщо тимчасова відсутність особи перевищила шість місяців, члени сім’ї, навіть колишні, а також наймодавець, мають право звернутись із позовом про визнання її такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

Так, значну кількість таких позовів становлять позови власників житла (громадян) до осіб, які користувалися житлом на правах сім’ї власника, і в даний час перестали бути членом сім’ї.

Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав і інтересів осіб. Виходячи з загальних положень права власності, власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Захист права власності регулюється нормами Цивільного кодексу України.

Зміст ст. 405 ЦК України передбачає, що члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом. Право користування житлом втрачає член сім’ї власника у разі відсутності без поважних причин понад один рік.

Цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами, які хоча і правомірно вселилися у спірну квартиру власника, але на час розгляду справи не є членом його сім’ї. 

Тому в даному в випадку власник повинен звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні правом власності, а не про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Проте, суд захищаючи права власності громадян, усуває перешкоди у користуванні цією власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв’язку з чим суд вирішує це питання в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Якщо у вас виникли запитання по даній статті,
ми вас з радістю проконсультуємо.
Станьте нашим клієнтом
Зателефонуйте нам, напишіть у telegram, чи заповінть форму і ми зв`яжемось з вами
Call Now Button